Професор, який викладав у нас в університеті математичну статистику, неодноразово повторював, що ця дисципліна має два прокляття – прокляття вимірюваності та прокляття розмірності. Звичайно, до повного професора фізико-математичних наук мені як до Києва рачки, але за анологією я зробив свій висновок стосовно англійської мови, яка також має два прокляття: прокляття часів та прокляття артиклів.
І справді, англійська мова багато в чому зобов'язана популярністю своїй легкості, яка виражається і у відносній нескладності вимови (порівняймо, наприклад, з французькою), і у невеликій кількості граматичних категорій, одни з яких майже повністю відсутні (наприклад, рід іменників та прикметників), а інші – вироджені чи не до краю (наприклад, відмінки іменників – порівняймо з тією ж українською чи російською). Але справжні проблеми у тих, хто вивчає англійську мову, починаються при зустрічі з часами дієслів та артиклями. (Зрозуміло, мова йде в першу чергу про тих людей, в рідній мові яких відсутні і артиклі, і така велика кількість часів – ми, що зросли на російській та українській мовах, саме такими і є.)
Особисто я вивчав англійську мову з п'ятого класу, і до випуску з школи так чи інакше розібрався з півтора десятками часів дієслова. Звичайно, навіть рідну мову треба вчити все життя, що вже казати про іноземну, але основну ідею, думаю, за 7 років мені засвоїти вдалося. З артиклями все було набагато складніше – аби трошки затоваришувати з ними, мені довелося заочно вчити філологію в університеті. На «ти» з артиклями я досі не розмовляю, але зрозумів, що для того, аби розібратися з ними, в більшості випадків достатньо знати cім нескладних правил.
Правило перше ґрунтуєься на понятті злічувальних та незлічувальних іменників. Незлічувальні іменники зазвичай означають ті речі, які не можна злічити, але більш точно та формально краще сказати що ці іменники просто не мають множини. Це такі слова як gold («золото»), paper («папір»), blood(«кров»), тощо. Так ось, із незлічувальними іменниками ніколи не використовується неозначений артикль (a/an). Незлічувальні іменники використовуються або з означеним артиклем (the), або взагалі без артиклю.
Вживаючи це правило, треба слідкувати за двома речами. По-перше, одне й те саме слово може означати різні поняття, а відтак – бути злічувальним або незлічувальним. Наприклад, слово paper в розумінні «папір» є незлічувальним і може використовуватись лише з означеним артиклем (the), але в розумінні «газета» є злічувальним, а відтак використовується як з означеним (the), так і з неозначеним (a/an). По-друге, поняття, які в українській чи російській мові зазвичай означаються злічувальними іменниками (наприклад, «новина», «порада», «подорож», «волосся» тощо) в англійській є незлічувальними (відповідно, news, advice, travel, hair) і про це треба пам'ятати.
Друге правило стосується вже злічувальних іменників, і саме його нам всім вдовблюють зі школи, але ми, забуваючи, що воно стосується лише злічувальних іменників, часто вживаємо його невірно. Воно каже, щозлічувальні іменники в однині не можуть використовуватися без артикля: неозначений артикль використовується перед іменниками, що означають речі чи явища, які з'являються в розмові вперше, а коли вже відомо, про що йде мова, використовується означний артикль. Найкраще це продемонструвати на прикладі :
I had an orange and an egg for breakfast. The orange was very tasty.
Отже, в першому реченні людина повідомляє, що на сніданок мала (якийсь) апельсин і (якесь) яйце. Тут вживається неозначений артикль, бо невідомо, який саме апельсин і яке саме яйце людина скуштувала. Але в другому реченні, коли повідомляється, що апельсин був дуже смачним, вже використовується означений артикль – бо відомо, про який апельсин йде мова: саме про той, який було з'їдено на сніданок.
Третє правило безпосередньо витікає з другого і одночасно доповнює його, вказуючи на те, що коли загальновідомо, про яку річ, об'єкт чи явище йде мова, то завжди використовується означений артикль, незалежно від того, говориться про це вперше чи ні. Так, сонце і небо над нами одне, в кімнаті лише одна стеля і одна підлога, в державі єдині поліція та армія, тому з усіма цима та іншими подібними словами використовується означений артикль: the sun, the sky, the ceiling, the floor, the police, the army. До цього ж випадку можна віднести іменники, які виступають додатками мети, а простою мовою – вказують напрям чи мету руху людини. З ними також вживається означений артикль, бо, як правило, відомо до якого вокзалу, поштового відділення чи лікаря збирається йти людина, наприклад: taxi to the station («таксі на вокзал»), go to the doctor («піти до лікаря»), тощо.
Четверте правило повідомляє, що неозначений артикль вживається у порівняннях та ситуаціях, які вказують на приналежність злічувального іменника до якогось роду, кола чи професії, наприклад: he is a nice person(«він – хороша людина»), my uncle is a doctor («мій дядько - лікар»), Goof is a dog («Гуф – пес»), тощо. В цьому випадку зазвичай іменник є частиною складного присудка. Але якщо іменник означає конкретний предмет чи істоту, на що вказує у точнення у самому реченні, то вживається означений артикль:my uncle is the doctor who has cured you («мій дядько це той лікар, що вилікував тебе»).
П'яте правило вказує, що означений артикль вживається зі злічувальними іменниками однини та прикметниками, які означають ціле коло або групу предметів, явищ, істот, тощо. Наприклад: the dendelion is my favourite flower(«кульбаба – моя улюблена квітка», тобто всі кульбаби є в мене улюбленцями поміж усіх квітів), the computer was invented («комп'ютер було розроблено...», тобто коли всі комп'ютери як клас було розроблено, а не якийсь окремий механізм), the rich («багатії», тобто багаті люди як верства населення, а не одна багата людина), the unemployed («безробітні», тобто безробітні люди як клас, а не одна безробітна людина). При цьому слід пам'ятати, що подібні вирази використовується в множині, ми не можемо сказати a deaf (маючи на увазі «глуха людина») чи a unemployed(«непрацевлаштований робітник»), потірбно казати a deaf man, a unemployed worker.
Шосте правило вказує на те, що коли ми говоримо про щось взагалі, то і артиклі не використовуються взагалі =) Наприклад, I like sweets («мені подобаються солодощі»), I collect coins («я збираю монети»), managers are paid more than teachers («менеджерам платять більше, ніж вчителям»), she is afraid of dogs («вона боїться собак»). Зрозуміло, що це «щось» виражається в множині чи незлічувальними іменниками, бо для злічувальних іменників в однині діє правило друге.
Правило сьоме говорить, що означений артикль вживається перед іменником з означенням, вираженим прикметником в найвищому ступіні порівняння: she is the most beautiful girl («вона найгарніша дівчина з усіх»).
Нажаль, як і все в нашому житті, вживання артиклів англійської мови набагато складніше, ніж можна описати декількома правилами. Тим більше, що в останні десятиріччя наблюдається тенденція до опущення будь-яких артиклів в самих різноманітних ситуація. Але то вже зовсім інша історія, а наведені вище правила покривають близько 90% розмовних ситуацій. Отже, залишається їх лише запам'ятати та навчитися користуватися ними, і одне з проклять англійської мови буде розбито =)
